Олена Копіна, експерт ФМД

 
Ігнорування демократичних принципів, гальмування розвитку громадянського суспільства в Україні зумовлено, серед іншого, відсутністю ринку мас-медіа, механізми якого відповідали б міжнародним економічним, правовим стандартам. Натомість українські ЗМІ сьогодні – за рідким винятком – низькоякісні, непрофесійні продукти, які проводять політику своїх власників – фінансово-політичних груп (ФПГ) або органів влади. Особливо це актуально для регіональних друкованих видань. Це пов’язано з незначними (у порівнянні з центральними виданнями)  обсягами  фінансування, відсутністю концепції, що сприяла б просуванню видання серед  інших схожих проектів.

У певному сенсі, утримання суспільно-політичних друкованих видань для визначених суб’єктів – розвага ( у випадку ФПГ) або офіційний обв’язок ( у випадку влади). Адже купівельна спроможність населення обмежена, підписка вмирає, аудиторія переорієнтовується на розважально-практичні видання.

Однак  опис суспільно-політичної ситуації у регіональній пресі викликає інтерес, як приклад механізму формування уявлень про суспільне життя та ставлення до аудиторії (старої, якщо виданню вдалось її втримати, або нової, якщо вдалось привернути) з боку власників цих ЗМІ. 

З  14.11.03. по 28.02.04 автором проводився моніторинг регіональних суспільно-політичних друкованих ЗМІ.  Предмет аналізу: повідомлення місцевих друкованих видань. Категорії аналізу: рубрики, теми, що представлені у виданнях; авторські публікації. Об’єкт моніторингу:  Харківський масмедійний простір, що висвітлює соціально-політичне, економічне життя,   представлений наступними  друкованими виданнями: „Новый день”,  „Время”, „Вечірній Харків”, „Слобода”, „Слобідський край”,  „П’ятниця”, „Об’єктив-Но”, „Событие”. Вибірка: часовий інтервал (14.11.03. по 28.02.04), у якому виходили визначені видання. Головне завдання моніторингу – визначити образ регіональної преси.

За критерієм „залежності”  провідні суспільно-політичні видання регіону можна поділити на „провладні” (друковані органи облдержадміністрації, міськради) та умовно „незалежні” (мається на увазі їх незаангажованість місцевими органами влади). Аналіз перших з точки зору їх об’єктивності  у висвітленні політичного життя, особливо напередодні виборів, дасть одностайно негативні результати, але він може стати у пригоді з точки зору дослідження принципів інформаційної політики влади, тенденцій у формуванні суспільної думки мешканців Харківщини.

Не зважаючи  на відсутність різноманітного інформаційного матеріалу  на шпальтах друкованих видань Харківщини, кожне з них має своє обличчя. Так, в ході аналізу передбачалось викреслити загальні характеристики видання, рівень його  „політизованості”, образ аудиторії, до якої звертається газета та ексклюзивні риси – „фішки”.

„Слобідський край”. Газета є друкованим органом облдержадміністрації, у кожному номері повідомляється, що його прочитає 75 тисяч читачів”. Випускається  п’ять разів на тиждень, але часто-густо масштабні репортажі до гучних подій надходять до читачів  із запізненням на день-два.

Це друковане видання зберегло формат висвітлення дійсності, що  притаманний радянським виданням часів „застою”. Наприклад, рубрика „Стисло про важливе”, де відображуються основні сучасні „тенденції” законотворчості та владних рішень, поруч з рубрикою „Україна та світ”, що нагадує анотацію до славнозвісної „аналітично”- ідеологічної програми брежнєвських часів  „Міжнародна панорама”.  Передовиця „пожвавлена” матеріалом про урочисті заходи за участю обласного, міського  керівництва або масштабні конференції, виставки. Огляд життя області, в основному успішних його проявів, – завдання газети. Про це свідчать і назви статей: „Вагомий внесок у загальну справу держави”, „Досягти вищих рубежів, щоб покращити життя людей” і т.ін.

Варто відмітити,  що серед інших друкованих видань Харківщини, „Слобідський край”  чи не єдиний надає на своїх шпальтах думки експертів. Здебільшого це представники органів влади – керівники управлінь облдержадміністрації, голови районних адміністрацій.

Звісно, з урахуванням принципу „політкорректності” місцевого  масштабу,  і в кращих традиціях давніх радянських часів,  матеріали про досягнення з вуст представників влади чергуються з „репортажами з місць” про трудові будні, проблеми та прості життєві радощі простих селян та мешканців області. Тим не менш, експерти висвітлюють цифри, коментують рішення та постанови центральної, місцевої влади, формують образ компетентної влади. Надійність аналітичної інформації викликає певні сумніви (адже інформація надається органами влади на місцях), але певні уявлення про стан отраслей господарювання в області можна отримати.  Крім того, газета охоплює всі сфери життя області – від політики до культури.

За критерієм кількості політичних матеріалів газета „Слобідський край”  є одним з  лідерів „провласних” видань поруч з газетою „Время”. Так, за даними моніторингу, в середньому за місяць, кількість повідомлень, що стосуються політики (загальнонаціонального та місцевого масштабу), у виданні становить  8% від загальної кількості всіх матеріалів видання. У газеті „Время”  цей показник складає 13% (це пояснюється виходом раз на місяць додатку до газети „Время власти”, що цілком присвячений політиці).

Політичні події загальнонаціонального масштабу висвітлюються здебільшого у форматі інформування  (надається фактичний матеріал). Якщо з’являються матеріали із роз’ясненням тих чи інших рішень центральної влади – це або окремі висловлювання керівників області, або „програмні” статті у рубриці „Програма Уряду в дії”. Доречі, ця рубрика стабільно та регулярно посвячує читачів у шляхетні плани уряду не тільки на шпальтах „Слобідського краю”, а у всіх виданнях, що залежать від влади („Время”, „Слобода”, „Вечерний Харьков”). Слід зазначити, що на користь „аналітичності” видання свідчать публікації про дані соціологічних досліджень провідних соціологічних центрів країни (Центру О. Розумкова, Інституту політики).

На відміну він інших друкованих видань у газеті два-три рази на місяць з’являються суто політичні матеріали регіонального характеру  (або висвітлення круглих столів, координаційних засідань політичних організацій, або інтрев’ю з політологом з приводу стану політичної ситуації в країні). Як правило, політичним експертом виступає одна й та сама особа.

До уваги видання потрапляють цілком „цивілізовані” форми політичного життя (акції, мітинги, пікетування випадають з поля зору журналістів газети). Автори матеріалів намагаються представити позиції всіх представників політичних заходів, але обсяг висловів  представників опозиції значно менший ніж їх опонентів. Крім того, відрізняється характер подання висловів. Наприклад, висловлювання представників політичних партій  СДПУ (о), НДП, „Партії регіонів”  надаються цитатами у вигляді прямої мови, а заяви місцевої опозиції перерозповідаються.

Якщо у газеті трапляється матеріал про акції політичних партій, то, як правило, це заходи місцевих відділень провладних політичних структур, що відрізняються організованістю і не пов’язані з емоційно налаштованими, спонтанними за ходом заходу мітингами, пікетами.

Зрозуміло, що газета виконує свій обов’язок надавати „трибуну” для народних обранців. В цьому випадку редакція не зраджує принципу відданості владі та у її політичних рубриках з’являються зразкові звітно-інформаційні статті від депутату з парламентської фракції „Демократичних ініціатив”.

Але наведені факти все ж таки приємно відрізняють газету від видань, що взагалі не надають коментарі до політичної інформації.

Як було зазначено, концепція видання справляє враження „про все на світі”: політичні, економічні, соціальні, міжнародні новини, культурні тенденції, історичні нариси, ессе на релігійну тематику. Різноманіття інформації не заважає і не відволікає читача.

Аудиторією газети виступають її цільові читачі. По-перше, вона  призначена  для чиновників всіх рівнів у місті та області, представників державних закладів. Однак,  якщо відволіктись від „офіційної” місії – тримати в курсі всіх, хто пов’язаний чинними обв’язками із обласною владою – видання розраховано  на інтелігенту, політично-активну, читаючу  аудиторію.

„Фішкою” видання є намагання формувати образ регіону як провідного історико – культурного, освітнього центру України. Хоча газета не скриває своєї ангажованості, і страждає зайвою кількістю хвалебних матеріалів на адресу влади, вона намагається формувати певні патріотичні настрої,  позитивний імідж області.

„П’ятниця”. Тижневик, існує майже рік. Задекларований  тираж – 5 тисяч екземплярів. Основні принципи позіціонування – повна протилежність існуючим у мас-медійному друкованому просторі Харківщини виданням. По-перше, по категорії опозиційності та критики центральної та місцевої влади; по-друге, – по тону та характеру (повнота, об’єктивність) висвітлення подій; по-третє, – по наявності матеріалів провідних українських журналістів (славнозвісної Т.Коробової, наприклад) та стенограмами матеріалів, що надає радіо „Новая волна” (радіо характеризується альтернативною політикою у висвітленні політичної сфери).

У відповідності до першої зазначеної категорії газета і представляє себе як „суспільно-іронічний тижневик” – „газета для тих, кого ще не навчили вірити у те, що треба”. У другій категорії газета – лідер у області по якості надання матеріалу: свіжі рубрики – моніторинг думок щодо головних подій тижня серед   провідних особистостей -  публічних політиків, журналістів, науковців – своєрідне експрес-опитування. Якщо до розгляду аудиторії надається конфліктна ситуація, висвітлюються позиції всіх сторін.  Без сумніву, видання є провідним за характеристиками своєчасності  новин та їх „нестандартності” (в сенсі відмінності від загального потоку новин, що потрапляє до регіональних ЗМІ). Загалом „П’ятниця” – газета із власним обличчям. Автори намагаються знаходити особливі ракурси у розгляді проблемних питань (корупція в органах влади, якість медичного обслуговування, недоліки у роботі ЖКГ, діяльність міської влади і т.ін.).

За критерієм „політизованість” газета  посіла перше місце серед всіх видань, що потрапили до вибірки.    Якщо проаналізовані видання розміщувати на шкалі „критика опонентів – підтримка опозиції”, то „П’ятниця” має займати крайні позиції  на „мінусовому” полі за індикатором „критика” у ”плюсовому” секторі -  за „підтримкою”. Видання не тільки друкує  „про-ющенковські” матеріали, а і висвітлює фрагменти його зустрічей, уривки інтерв’ю з лідером „НУ”.  Іноді – це матеріали про позиції лідера „Нашої України”, що не потрапляють у загальнонаціональний інформаційний потік, через „темники”. Крім матеріалів, що стосуються лідерів опозиції, висвітлюються події за її участю. Однак, на відміну до звичного критичного контексту п’ятнічні публікації намагаються уникати звинувачень опозиції у „неконструктивних” діях.

Критика влади носить доволі конструктивний характер, підтримується даними соціологічних досліджень, аналітичним розглядом постанов та рішень влади; коментарями народних депутатів – представників різних   парламентських фракцій.

„Знахідкою” видання є інтерв’ю з „обізнаними” у кулуарних сферах  людьми: журналістами, місцевими олігархами, політиками. У бесідах обговорюється інформація, що циркулює у вигляді чуток, стосується розподілу території впливу між регіональними фінансово-політичними групами. Слід додати, що видання вигідно відрізняється від  більшості партійних видань, певних міських газет,   кредо яких – „чим жахливіше, тим краще”.

Аудиторія „П’ятниці” визначається концепцією видання   – політично-активна частка мешканців регіону, молодь  та люди середнього віку, які  скептично сприймають    дійсність, позбавлені патерналістських ілюзій про роль держави у їхньому житті, прагнуть отримувати об’єктивну інформацію та повідомлення, що не надходять з інших ЗМІ.

Завдяки іронічному тону та філософському підходу  „П’ятниця” відрізняється зваженим характером сприйняття реальності. Це є ексклюзивною рисою газети.  „Важкі” за тематикою матеріали „розбавляються” політичними анекдотами та  спогадами про радянські часи Б. Косвіна (ці сюжети  – професійний, якісний хід, що захоплює аудиторію, яка цей період історії  добре пам’ятає, та сприймає як найкращі, тому що „ми були молоді…”).

„Время”. Власником видання є народний депутат О.Фельдман. Офіційний тираж – 24908 екземплярів. Газета виходить три рази на тиждень. Загалом газету можна охарактеризувати як поліфункціональну. Мається на увазі різноманіття тематичних рубрик. Але акцент робиться на соціальну сферу (висвітлення проблем незахищених категорій населення: пенсіонерів, інваділів, бідних; обговорення питань розвитку освіти (у вищих  навчальних закладах та школах), якість послуг) та   політику.

Рубрики видання говорять самі про себе: „Произвол”, „Учимся на чужих ошибках”, „По зову сердца”, „Лица сквозь время”.

Політичний напрямок у газеті відрізняється  прагненням „тримати руку на пульсі”. Тобто періодично (раз на два тижні) з’являються публікації, що містять коментарі-роздуми до політичних подій або кадрових призначень. Як правило, у якості політичних експертів на шпальтах газети виступають народні депутати – харків’яне. Вони аналізують хід подій у парламенті, коментують нові законопроекти, або рішення Кабінету міністрів. Газета фактично є медіа-ресурсом, за допомогою якого депутати звітують про роботу у виборчому окрузі, демонструють широкому загалу результати благодійної діяльності.

Механізм висвітлення політичної сфери у газеті дещо суперечливий.  З одного боку, кожного місяця у газеті виходить випуск цілком присвячений політиці: аналітичні матеріали (матеріали Інтернет-видань, що, в основному, містять порівняння українського та російського бізнес-контекстів, політикумів), інтерв’ю з публічними політиками, висвітлення гострих політичних тем місцевого масштабу (наприклад, протистояння мера та міськради у м. Чугуєв). З іншого, газета „грішить” публікацією результатів, так званих „досліджень”: думки мешканців міста, що з’ясовуються під час опитування на вулиці. Як правило, „думки” спрямовані тільки в один бік. Наприклад, якщо   до респондентів спрямоване питання про образ майбутнього Президента, у жодній відповіді серед представлених у публікації, не згадуються прізвища опозиційних кандидатів.

Концепція видання у сфері висвітлення регіональних політичних тенденцій підтримується новою рубрикою „Регіональний патріотизм”. Розмову на цю тему  „розпочали” народні депутати – представники Харківщини у парламенті. Питання, що обговорювались у матеріали та відповіді на них – це намагання визначити, чи існує фінансово-політична група Харківського регіону. Загальне враження від коментарів політиків – „розкрутка” ідеї створення політичного угруповання по регіональному принципу. По-перше, наголошується на наявності нової генерації політиків (молоде покоління у фракції „Демократичні ініціативи”), по-друге, в  якості аргументів виступають тези на користь великих спроможностей  Харківського регіону у бізнесі, політиці.  Депутати порівнюють харківський потенціал  з можливостями  донецького, дніпропетровського  кланів та намагаються підкреслити „Чим ми гірше?”.  Крім того, чи не найголовніший аргумент на користь легалізації харківського клану  – є „інтереси виборців” , які, мовляв, від цього мають відчути покращення якості життя. Якщо врахувати, що інтереси „Демократичних ініціатив” невідривні від планів парламентської більшості, найближчим часом, у рубриці слід очікувати „програмних” матеріалів про необхідність підтримувати кандидата від влади на президентських виборах.

Невід’ємною характеристикою видання, що підкреслює його політичну ангажованість  є рубрика „Політика уряду в дії”. Як згадувалось,  це постійно діючі розділи газет провладних видань на кшталт „Слободи”, „Вечірнього Харкова”.   Статті у рубриці розкривають успіхи, досягнення діючого уряду. Намагання показати „прозорість” діяльності Кабміну та його відкритість до критики дещо „зашкалюють” у полюс творення позитивного іміджу прем’єра.

Аудиторія видання представляється як  представник соціально-незахищеної категорії, частіше, як людина похилого віку, що занепокоєна тим, що „відбувається поруч”. Вибірка дзвінків читачів газети, що з’являється у рубриці „Журналисты  „Времени” слушают”,  репрезентує соціально-демографічні характеристики аудиторії: ветерани війни, інваліди.

Скоріше за все, газета орієнтована на читача, який пам’ятає „Красное знамя” (колишня назва „Времени”)  і свідомо утримає його на звичному форматі.

Неконструктивність, необ’єктивність у політичному мовленні, освіченість у проблемах  звичайних людей -  головні відмінності „Времени”.

„Вечірній Харків, „Слобода”, „Новій день”. Загальні характеристики. Задекларований тираж „Вечернего Харкова” – 8442екз. Одна з найпопулярніших місцевих газет у радянські часи. Нещодавно газета відмітила свій 75-річний ювілей. Концепція видання подібна до іміджу газети „Факти”.   Потік інформації, що представлена на шпальтах „Вечорки” можна охарактеризувати словосполученням „про все”.   До того ж інформація надається у форматі  заміток, тон висвітлення подій переважно нейтральний.   Можна відзначити, що за цим критерієм (принцип висвітлення подій) „Вечірній Харків”, „Слобода” та „Новий день” лежать у одній площині.

Образ „Вечорки” – розкручений бренд, що став звичним для читачів старших поколінь. До своїх читачів газета звертається як до давніх друзів, сусідів. Образ видання , що викреслюється після читання матеріалів, – це добре інформована „порадниця”.

Офіційний тираж „Слободи” – 20918 екземплярів, „Нового дня” – 1000 примірників. Фокус висвітлення подій всіх цих видань – повсякденне життя міста. Ініціативи та рішення влади, звернення депутатів міської ради, тенденції на ринку нерухомості ,проблеми підприємств, банківська, житлово-комунальна сфери, події та кримінал, спорт.  „Новый день”-  друкований проект  інформаційної агенції „Status Quo”. Новини на веб-сайті агенції доступні за передплатою, а газета – своєрідний дайджест щоденних подій із додатковою „розважальною” інформацією.

Як „Слобода”  так і „Вечірній Харків” мають рубрики „Прямая линия”. Таким чином, влада (часто-густо проводяться бесіди з чиновниками мерії, депутатами міськради, головами та начальниками відділів райвиконкомів)  використовує можливість демонструвати свою „відкритість” та прагнення бути прозорими, газети підтримують певний інтерес читачів. Для цього крім представників влади до редакції запрошуються цікаві особистості – відомі лікарі, педагоги, діячі мистецтв Харківщини.

Визначальним фактором „Слободи” також  є  публікація рішень, розпоряджень  міськради, голови міськвиконкому. Таким чином, „Слобода” позиціонується на ринку  друкованих харківських видань як джерело первинної офіційної інформації. Чутки  про фінансову, рекламну та маркетингову політику муніципального видання пов’язані з бізнесом, що „робить” на газеті  її головний редактор -  депутат міськради. Однак ці факти не позначаться на тиражі газети та попиту на неї. По-перше, газета – державне видання та знаходиться на балансі бюджету, ринкові тенденції її не цікавлять. По-друге, критична інформація не виходить за рамки вузького кола фахівців –рекламістів, політологів, що регулярно отримують об’єктивну інформацію з Інтернету, загальнодержавних видань на кшталт „Дзеркала тижня”, власних інформаційних джерел. По-третє, як було зазначено, керівництво видання – представник міського депутатського корпусу, а питання відповідальності за політику редакції  та концепцію видання може ініціювати її засновник  – Харківська міська рада.

І „Слобода” і „Вечірній Харків” фактично абстраговані від політики. Однак  відсутність  політичної спрямованості у тематичних пріоритетах та характері висвітлення подій може  певним  чином використовуватися  напередодні виборів. Наприклад, індикатором початку виборчої президентської кампанії, може виступати наступний факт. Впродовж лютого на шпальтах визначених видань  з’являлись публікації  про голову уряду. Жодного слова про політику, навпаки, – вся увага приділялась особистим рисам, повсякденному життю  прем’єра, що виглядало цілком  природно у „соціально-побутовому”  контексті „Слободи” та „Вечорки”.  Так само, як у газеті „Время”, позитивною інформацією про дії уряду регулярно заповнюється рубрика „Програма уряду в дії”.

На відміну від „Вечірнього Харківа” та „Слободи”, „Новый день» певним чином „навантажений»  інформацією політичного характеру. Однак це обумовлено його „новинним”  характером, прагненням надавати свіжу, актуальну інформацію. Текст політичних повідомлень фактично  не містить оціночної інформації, але заголовки прагнуть підкреслювати певну позицію. Наприклад, „Золотые акции” – крупным политическим силам”- про прес-конференцію С. Гавриша, , «Шумим, братцы» – про акції місцевих осередків опозиційних партій,  «Мороз ставит ультиматум»  – заяви О.Мороза про дії „Нашої України” та БЮТ, «Два Виктора – два вектора. Дуэль у мира на виду» – висвітлення виступів Ющенка та Януковича під час міжнародної конференції, «Большинство не договорилось с «Нашей Украиной» и БЮТ» – позиції опозиційних фракцій під час голосування по проекту політ реформи і т.ін.

Головною характеристикою   читачів  „Вечірнього Харкова” та „Слободи” є потреба в інформації міського характеру. За цією ознакою   ці видання мають спільну аудиторію. „Офіційність” „Слободи” використовується в разі необхідності бути в курсі подій про законодавчі ініціативи місцевої  влади та розпоряджень  управлінь міськвиконкому. Тобто, соціально- активні громадяни – підприємці малого та середнього бізнесу, керівники, співробітники державних та недержавних  закладів, що в силу професійної необхідності мають бути освіченими у цих питаннях, і складають основну читацьку аудиторію. „Вечірній Харків”  надає „адаптовану” офіційну  інформацію. Повідомлення, що стосуються політики органів міського самоврядування містять мінімум цифр, або надаються „прямою” мовою з вуст чиновників.

Аудиторію ж „Нового дня”, виходячи з змісту газети, чітко визначити  досить проблематично. Скоріше за все,  це читачі, які б хотіли „дізнатися ще про щось”. Образ видання можна порівняти з радіо-новинами. З одного боку, видання у курсі всіх подій, з іншого, у цьому воно  відрізняється від інших  тільки додатковим обсягом наданих новин. Газета не відрізняється власним стилем.

„Об’єктив-Но”. Газета виходить з 2000 року. Тираж видання – 5000 екземплярів. Засновником та видавцем видання є Медіа-група „Об’єктив”. За досить недовгий час існування на регіональному медіа-ринку група напрацювала репутацію професійного  інформаційного „підприємства”. До головних характеристик, що відрізняють „Об’єктив”, можна віднести грамотну стратегію: логотип, що добре запам’ятовується, знакові фігури на кшталт З.Аласанії, наявність Інтернет-версії, як телевізійних продуктів, так і друкованого видання,  нарешті – спосіб подання інформації – стисло, чітко, фактуально. Використання Інтернет-ресурсу (Інтернет-версії новин, газети) також сприяє поширенню аудиторії, робить  інформацію, що надає медіа-група,  більш доступною.

Назва тижневика напряму асоціюється з телевізійними проектами,  що розробляються згаданою групою.   Мається на увазі концептуальний підхід: звернення до актуальних, підчас скандальних гострих тем,  динамічність висвітлення подій. Можна сказати, що газета більш докладно, ніж теленовини, висвітлює реалії життя міста. „Докладність” находить своє вираження у журналістських розслідуваннях, наданні власної точки зору на подію (наприклад,  у рубриці головного редактора „Необъективное мнение”). Якщо проводити аналогії будування стратегії видання та виборчої кампанії, можна сказати, що «Объектив-Но» використовує „комплексний підхід”. Він враховує і політичне, і особисте,  і проблемне  позиціонування. Тобто, поєднання суто новинного формату з документальними описами створюють оригінальну інформаційну картину.  Слід додати, що кожний з вказаних напрямків висвітлює реальність запобігаючи різких, крайніх оцінок. В той же час, на суд читача виносяться різнопланові факти, думки пересічних громадян, представників бізнес-структур, або державних закладів,  а його завдання – вирішувати хто правий і хто винний, надавати оцінки.

При використанні цього механізму роботи з аудиторією розробляються різні лінії спілкування з читачем. „Односпрямований” читач обмежиться цікавою йому рубрикою, більш „різноплановий” переключиться на  додаткову інформацію.

Аудиторія видання, виходячи з визначених характеристик, перше за все, „зацікавлені”.   „Зацікавленість” розглядається в контексті отримування „пищи для размішлений” стосовно регіональних подій.  З іншого боку, читачі газети – люди добре поінформовані (у видання з’являються матеріали, що присвячені резонансним подіям світового масштабу у сфері культури, релігії), розвинуті (наприклад, наявність рубрики „Книгоедение”, термінів  на кшталт „Фемінізм” у рубриці газети).

Поміркована критичність представників різних політичних таборів, чиновників не примушує аудиторію бути учасником брудної інтриги, скоріше – свідком події, з якої варто винести певну мораль, сприйняти як досвід. Без сумніву, об’єктивність, принаймні прагнення до такої, динамізм та намагання поширити аудиторію -  визначальні риси газети.

Відомим регіональним інформаційним продуктом   є тижневик «Событие». Тираж видання складає 10 000 примірників. Газеті притаманні розкручений на регіональному медіа-ринку  бренд та  „претензія на масштабність”. За стилем видання фактично відтворює всеукраїнські „Київський телеграф” або тижневик „2000”: ідентичність рубрик, манера подання інформації в стилі оглядів, „кольоровість”.

На користь „масштабності” свідчить прагнення охопити у досить великому обсязі не тільки регіональні тенденції суспільного, політичного, економічного життя, а і гучні світові події (у колишніх країнах СРСР, зокрема).

Актуальність видання забезпечується комплексним оглядом проблемних тем: загальнонаціональна проблема розглядається  на прикладі  місцевих „носіїв”. Наприклад, публікації присвячені ходу пенсійної реформи, мовній політиці.

Динамічними, живими виглядають новини культурного життя міста, інтерв’ю з творчими особистостями, що представляють Харків, „зірками”, що відвідують місто під час гастролей. Взагалі, рубрика „Искусство” фактично рекламує Харків, позиціонує його як  європейське, цивілізоване, місто. Матеріали рубрики – професійні огляди  експозицій, театральних постанов, книжкових новинок свідчать про індивідуальність Харкова, псують стереотип про його промислову обмеженість.

„Событие” одне з малочисельних регіональних видань, що містять аналіз подій. Здебільшого це стосується регіональних економічних подій. В ході аналізу використовуються порівняльні стратегії. Наявність рубрик „Прогнозы”, „Взгляд”, „Они о нас” (публікація матеріалів закордонних ЗМІ про Україну), „Гайд-парк”  окреслюють основні складові резонансних подій в українській економіці,  описують головні   тенденції розвитку зовнішньої та внутрішньої політики України.

Концепція видання нагадує кліп, що демонструє реальність в певних ракурсах. А стратегія відтворює рекламний підхід. Всім відомо, що час показу телевізійних рекламних роликів певних  товарів прилаштовується до особливостей аудиторії. Так, наприклад, під час трансляції боксерських поєдинків переважають рекламні ролики засобів для гоління; під час „мильних опер” – більший обсяг часу займає реклама порошків, шампуней. У той же час,  кожна рекламна пауза не  задовольняє потреби тільки одного кластеру аудиторії – вона містить ролики „для всіх”.  Такою ж самою  є стратегія „События”.

У режимі рекламної паузи на перших трьох  шпальтах коротко та „видовищно” надається „головна” порція подій, надалі – наступає черга оглядів подій (політичних, історичних, культурних, спортивних), що з різних боків доповнюються калейдоскопом різноманітної інформації. Кожний матеріал має власний імідж (гучний заголовок, фотографія або місце в певній рубриці), прагне привернути увагу, виступити самодостатнім фрагментом висвітлення реальності. Фрагментарність надання матеріалів – ще один факт, що свідчить про алогічну, скоріше візуальну тактику ознайомлення читача з подіями.  Наприклад, на шпальті „Феміда” поруч з матеріалом про вбивство авіадиспетчера під Цюріхом розташовано публікацію про оперативну роботу Відділу у боротьбі з корупцією Управління СБ України в Харківській області, яка перекрила канал постачання підробного коньяку. Або у розділі „Україна”  матеріал про проблеми навколо придбання фінансовою групою  „ІСД” польського металургійного комбінату „прикрашений” фотографією футболістів – цілком „робочий” прийом, щоб привернути увагу читача.

Характер  матеріалів політичного характеру, що містить видання, демонструє скоріше „м’яку політизованість”.  Публікації не „грішать” одностайністю чи упередженістю щодо опозиційних політиків, їх висловлювання надаються від першої особи, часто-густо згадуються назви опозиційних партій. Однак, ці матеріали  не допоможуть у визначенні  „особливостей” українського політикуму. Скоріше, – це презентація інформаційних ракурсів, хроніки подій, думок деяких експертів.

Досить цікавою представляється і аудиторія „События”. Виходячи з рекламного підходу, що характеризує стратегію видання, продається імідж освіченої, але не зацикленої на політиці та проблемах особистості.  Вона потребує бути в курсі подій, але не перейматись ними. Поява час від часу розповсюджених, але не всім відомих термінів (наприклад, рубрика  „фемінізація”)  свідчить про орієнтацію на  підготовленого, інтелектуально розвинутого  читача.  На цю категорію читачів працює  рубрика  „Гайд-парк”.

Ексклюзивність видання забезпечують „оглядовий” характер, естетський підхід до культурного, історичного розділів.  Інтерв’ю з відомими, цікавими особистостями не тільки справляють приємне враження про місто, а й переконують у його особливості, талановитості.

Висновки:

-       Жодне суспільно-політичне видання, що представлене  на регіональному ринку друкованих видань,   не може претендувати на звання  „аналітичного”.

-       В цілому інформаційне поле  новин, фактів, коментарів та їхніх джерел у місцевих газетах фактично дублюється.

-       Експертні оцінки, дискусії між компетентними особами у харківській пресі – епізодичне явище. Якщо ж такі публікації мають місце, вони не відрізняються неупередженістю, не містять конструктивної критики та механізму розв’язання проблем.

-       Образ видань не пов’язується з яскравими  авторами, які б мали чітку громадянську позицію.

-       Часто-густо з поля зору видань „випадають” резонансні суспільно-політичні  події.  Публікації  харківських друкованих ЗМІ  позбавлені альтернативної незалежної оцінки (будь- то  представники місцевих або центральних громадських аналітичних центрів).

-       Кількість повідомлень про діяльність владних інститутів та осіб, що їх репрезентують, переважає  якість цих матеріалів. Інформація про механізм прийняття рішень у  політичній, економічній, соціальній сферах, рівний доступ до нього  з боку громадських об’єднань, різних політичних партій заміняється на повідомлення про публічну діяльність чиновників. Повсякденні обв’язки влади регулювати процеси життя міста надаються як її  успіхи. Позиціонування  міської влади як відкритої та прозорої  відбувається за допомогою прямих телефонних ліній у редакціях видань, публікацією „обрізаних” стенограм цих заходів, коментарів  чиновників , замовлених  програмних  статей про діяльність посадових осіб.

-       Політична позиція харківських видань опосередкована політичною ангажованістю їх власників (що притаманно для  практично всіх українських ЗМІ).   Але рівень публікацій на політичні теми вслід відсутності аналітичного підходу до теми  залишається низьким.

-       Регіональні видання не зацікавлені у поширенні аудиторії. Відсутність власного виняткового  стилю у більшості суспільно-політичних видань, прив’язка до кон’юнктурної тематики свідчить про орієнтацію на  „звичних” читачів.   Діалог з читачами не виходить за рамки „скарг на життя”.  – відповідальність конкретних осіб уникається. Замість формування та утримання власної аудиторії видання прагнуть узагальнити її  та підлаштуватись до смаків читачів, що бачать у газеті виключно розважальну функцію.

-       Місцева суспільно-політична преса не відіграє для соціально та політично активної  аудиторії роль авторитетного, об’єктивного джерела. Саме частка аудиторії, що замислюється над політичними, економічними процесами відходить до центральних видань, де шанс отримати якісну (хоч і епізодичну) інформацію про життя регіону  більший.

Харків, 2004