Як інститут громадянського суспільства може оцінити діяльність органу влади чи його посадової особи, ефективність витрачання бюджетних коштів, виконання бюджетної програми? Скажімо, вона може самостійно взяти участь у формуванні місцевої політики і покращити діяльність облдержадміністрації чи міської ради.

Це можливо зробити за допомогою інструменту громадської експертизи. Зокрема,  виявивши проблеми у діяльності органу влади, подати пропозиції щодо їх вирішення. Після цього, орган влади зобов’язаний вжити заходів для реалізації експертних пропозицій.

Насправді ж, через низьку обізнаність представників громадськості, їхню пасивність, а також перешкоди з боку органів влади, інструмент громадської експертизи використовується мало.

Хто, до кого і по що?

Згідно з реєстром громадських експертиз діяльності органів виконавчої влади за період з 2010 по 2013 роки по всій Україні інститутами громадянського суспільства проведено 24 громадські експертизи.^.

Найчастіше ІГС оцінювали діяльність Міністерств, обласних державних адміністрацій та центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Було проаналізовано такі сфери: забезпечення доступу до публічної інформації, проведення консультацій з громадськістю, формування громадських рад, забезпечення захисту прав дітей, гендерної рівності, протидії торгівлі людьми, виконання Програм забезпечення житлом, функціонування і розвитку української мови та інші.

Проте, скільки  пропозицій не подавай, вони не матимуть жодної користі, якщо не буде відповідної реакції органу влади. А відповіді органів влади дійсно бувають сухими і формальними.

Так, за пропозиціями ГО «Громадська Палата Криму» від 20.09.2012 р. про необхідність дотримання Порядку проведення консультацій з громадськістю, Міністерство юстиції України вирішило провести роз’яснювальну роботу з працівниками щодо застосування чинного законодавства. Звичайно, державні службовці мають підвищувати свій професійний рівень, але незрозуміло,  як це сприятиме проведенню консультацій з громадськістю.

У свою чергу, Мінрегіонбуд України, особливо не задумуючись над пропозиціями Східноукраїнського Центру Громадських Ініціатив від 20.07.2012 р., про формування “Переліку відомостей, що становлять службову інформацію”, запевнив, що “рекомендації будуть враховуватись у вирішенні питань поточної діяльності”. Навряд чи загальними фразами можна покращити діяльність Міністерств України.

Є і позитивні приклади врахування результатів громадських експертиз. Міністерство охорони здоров’я АРК, розглянувши пропозиції ГО «Громадська Палата Криму» від 29.08.2012 р. щодо проведення консультацій з громадськістю, вжило таких заходів, як розроблення плану проведення консультацій з громадськістю, посилення контролю за розглядом звернень громадян, внесення змін в Положення про відділ зв’язків з громадськістю.

Державне управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області, за експертними пропозиціями про виконання ним Закону України “Про доступ до публічної інформації”, вирішило вести облік документів, що є в його володінні, публікувати всі прийняті акти та визначити спеціальне місце для роботи запитувачів з документами.

За результатами громадської експертизи діяльності Львівської ОДА з оприлюднення актів, проведеної ГО ІПЦ «Наше право» у вересні 2012-січня 2013 років, облдержадміністрація вирішила визначити відповідальних за оприлюднення нормативно-правових актів в її офіційному друкованому виданні та на веб-сайті, удосконалити доступ до публічної інформації, оприлюднювати проекти нормативно-правових актів.

Таким чином, громадська експертиза посприяла виконанню органами влади вимог законодавства, які вони і без того повинні робити.

А як же місцеві ради?

Навіть за великого бажання оцінити діяльність обласної, міської чи селищної ради буде складно.

Закріплений Кабінетом Міністрів України порядок проведення громадської експертизи має для органів місцевого самоврядування тільки рекомендаційний характер.

В Україні всього чотири міські ради визначили порядок проведення громадської експертизи їхньої діяльності. Це ­- Чернівецька міська рада, Первомайська та Алчевська міські ради Луганської області та Хмільницька міська рада Вінницької області.

Інші міські ради також роблять спроби сприяти громадській експертизі: Київська міська рада вживає заходів для врахування отриманих пропозицій, а Тернопільська міська рада розробила проект порядку проведення громадської експертизи.

Постає питання: якщо цим міським радам потрібна співпраця з громадськістю, то чому іншим вона байдужа?

Наприклад, на пропозиції про закріплення порядку проведення громадської експертизи, Чернівецька обласна рада відповіла, що нею і без того вживаються всі необхідні заходи щодо забезпечення взаємодії з громадськістю. Львівська обласна рада вказала – “пропозиції про закріплення процедури громадської експертизи заслуговують на увагу”.

Щодо проведених громадських експертиз діяльності органів місцевого самоврядування, то в реєстрі громадських експертиз ОВВ їх є дві: Славутицької міської ради Київської області та Алчевської міської ради Луганської області.

Очевидно, що таких експертиз було більше, але місцеві ради відмовляються їх враховувати та оприлюднювати.

Наприклад, Львівська обласна рада висловила вдячність за надані експертні пропозиції ІПЦ “Наше право” щодо покращення її діяльності з оприлюднення актів. Однак, плану заходів для їх виконання не затвердила, бо згідно Постанови КМУ не зобов’язана цього робити. Тому робота обласної ради у цьому напрямку видається сумнівною.

Що каже судова практика?

Здається, що через невелике бажання органів влади брати до уваги експертні пропозиції, громадські активісти змушені звертатись до суду. Але аналіз судової практики за 2012-2013 роки показав протилежне – рішень по даній категорії справ практично немає.

Так, Чернівецький окружний адміністративний суд зобов’язав державну виконавчу службу Хотинського районного управління юстиції надати інформацію, необхідну для проведення громадської експертизи, яку виконавча служба відмовлялась надавати через те, що нібито не є органом виконавчої влади. (Справа №2а/2470/92/12 від 14.02.2012 року, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21761726).

А от Львівський окружний адміністративний суд визнав відмову Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова у проведенні громадської експертизи правомірною. Через неподання громадською організацією документів, що підтверджують її легалізацію, та невідповідність мети даної громадської експертизи чинному законодавству (Справа № 2а-6996/12/1370 від 07.09.2012 року, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26038244).

ІПЦ «Наше право» має яскравий приклад захисту порушених прав в суді. Львівський окружний адміністративний суд визнав протиправною бездіяльність Львівської ОДА щодо подання в передбачений строк розпорядження про проведення громадської експертизи, відсутності інформації про заходи, здійснені ЛОДА, з метою сприяння проведенню громадської експертизи тощо (Справа №2а-796101370 від 12.08.2010 року, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12849727).

Також Львівський окружний адміністративний суд закрив справу про визнання неправомірним перешкоджання Головним управлінням праці та соціальної політики населення Львівської ОДА у проведенні громадської експертизи ІПЦ «Наше право» у зв’язку з виданням Управлінням наказу про проведення громадської експертизи та наданню необхідної інформації, що посприяло примиренню сторін (Справа №2а-4349/11/1370 від 30.08.2011 року, http://www.gromada.lviv.ua/gfx/filez/uhvala_sudu.pdf).

Причин малої кількості судових рішень може бути декілька: або інструмент громадської експертизи взагалі не використовують, або при його використанні немає жодних порушень, або ж ІГС просто не звертаються до суду за захистом порушених прав.

Проте, якщо ІГС під час проведення громадської експертизи виконав усі вказівки закону,  – відмова у її проведенні неправомірна. І тоді варто звертатись до суду.

Насамкінець варто зазначити, що громадська експертиза все-таки працює. Окремі експертні пропозиції ІГС враховують більше, деякі –  менше. Місцеві ж ради часто взагалі залишаються пасивними.

Але, чи буде громадська експертиза ефективним інструментом в руках громадськості, чи тільки міфом, прописаним у законі, залежить від неї самої.

Підготувала Тетяна Дембіцька, експерт ІПЦ НАШЕ ПРАВО.