Інтелектуали між суспільством і владою

Який вплив на громадську думку мають інтелектуали? Яку роль — авторів або критиків — вони грають у розбудові країни? Які зміни зацікавлять владу використовувати інтелектуальний потенціал, особливо в регіонах? Як влада та аналітичні центри (мозкові центри) можуть спільно вирішувати питання державної політики?

Про це йшлося на 7-й щорічній конференції аналітичних центрів, яка відбулася під завісу 2019 року.

Скажу відверто: дискусія спікерів пленарної панелі виявилася для мене — людини, яка багато років працює у просторі громадських та інтелектуальних ініціатив — дуже гострою. Можливо, через те, що процес громадської аналітичної діяльності спостерігаю зсередини, і тому гостро відчуваю динаміку соціально-політичних змін та трендів громадянського суспільства.

Конференція показала, як насправді гостро стоїть питання відповідності нашої роботи викликам часу.

Спробую описати свої враження від почутого та побаченого. Але очевидно, що питань більше, ніж відповідей.

ПРО ІНТЕЛЕКТУАЛІВ МІЖ НАМИ — ІНТЕЛЕКТУАЛАМИ

Як зазначив Олександр Сушко, виконавчий директор МФ «Відродження», державний істеблішмент переживає змін

у поколінь. Ми спостерігаємо людей, для яких робота у сфері державного управління — це абсолютно новий досвід. Очевидно, що таким людям бракує компетенцій для розв’язання службових задач. А інтелектуали в цій ситуації могли б заповнити об’єктивні прогалини.

На жаль, настали часи, коли еліту не люблять: ні політичну, ні інтелектуальну,ані ще дужче еліту громадянського суспільства. Для нас це виклик.

Окрім цього, не лише в Україні, а й в усьому світі ми спостерігаємо подібні «антиелітні» тенденції. На арену виходять нові сили, персонажі, які говорять про застарілість інтелектуального суспільства з його ідеями, пропозиціями та позиціями.

Але така ситуація типова для будь-якої «революції». І неважливо, чи знаходиться вона у «гарячій» фазі протестів або у «холодній» гібридній фазі агресивної дискусії в соціальних мережах.

Схоже, що прагнення «дезавуювати» інтелектуалів — це ніби технологія, яку використовують політичні сили у боротьбі одне з одним. Інтереси суспільства в такій ситуації втрачають своє значення. А результат — ми усі опиняємося у глухому куті боротьби.

І це інша загроза — криза довіри мільйонів людей. Вони не довіряють одне одному і ще більше «високочолим експертам», які об’єктивно залишаються носіями знань, але не завжди можуть донести їх до суспільства.

Тому наше завдання ширше: бути не просто експертами, які прагнуть впливати на політику, а бути готовими до постійного діалогу з суспільством.

ВИЙТИ ЗА ГОРИЗОНТИ

Альона Гетьманчук, директорка Центру «Нова Європа», закликала не плутати поняття «моральний авторитет» та «експерт-інтелектуал». Банальна на перший погляд думка набула нового значення: інвестувати треба в університети, бо це вони виховують експертне середовище, на відміну від духовних «батьків нації», яких формує середовище письменників та творців.

Так, Євген Глібовицький, експерт з довгострокових стратегій, учасник Несторівської та Унівської груп, невипадково підкреслив, що громадським аналітичним центрам бракує академічної підтримки. А університети з навчальних інститутів намагаються трансформуватися у навчально-дослідницькі. Адже ми не можемо нескінченно спиратися на досвід минулого, і у нас повинна бути можливість уявити собі те, чого ще немає.

Володимир Дубровський, старший економіст CASE Україна, запитав про саму сутність інтелектуалів. Що вони роблять — «повчають» суспільство або є його активними діячами? Пан Володимир дотримується думки, що двигуном розвитку України стане громадянське суспільство, що, до речі, продемонстрували події 2014 року.

Експерт навів приклад — Національний інститут стратегічних досліджень. Ця потужна державна установа має цікаві аналітичні дослідження, звіти, розробки, але не виробляє цілісного бачення перспектив розвитку країни і не може запропонувати суспільний договір.

Ми звинувачуємо нову владну команду у некомпетентності, у прийнятті спонтанних політичних рішень та законопроектів в умовах відсутності стратегічного бачення розвитку країни. Більшість аналітичних центрів зосередилися на розробці нових законопроектів, але забули — це функція Уряду.

Ви можете не погодитися, адже президент подав у Раду законопроєкт, який робить можливою народну законодавчу ініціативу. Але мені здається, що ми не можемо і не повинні замінювати Уряд. Це очевидно — суспільство гостро потребує саме незалежних інтелектуальних центрів.

НА ШЛЯХУ ДО СУСПІЛЬНОГО ДОГОВОРУ

Є замовні розробки. Наприклад, у 2016 році Харківська міськрада прийняла стратегію розвитку Харкова до 2020 року після обговорень з місцевим інтелектуальним співтовариством. І ось на порозі 2020 рік — не тільки харківці, а й розробники прийнятих пропозицій так і не побачили результатів реалізації стратегії. Погралися в демократію, і забули.І також в умовах взаємної недовіри суспільство, розірване політиками на ідеологічні «шматки», потребує новий суспільний договір. І тому постає питання: хто розробляє стратегічне бачення для України загалом, окремо для регіонів, міст?

В Україні є аналітичні групи, які працюють на замовлення політичних партій. Результати їх досліджень неможливо знайти у відкритому доступі, та й навряд їх самих можна назвати незалежними або такими, що відображають інтереси суспільства.

Аналітичні центри, які мають політичну підтримку, зазвичай замість проведення неупереджених наукових досліджень прагнуть довести правоту тієї чи іншої політичної позиції.

А що стосується грантів впливових міжнародних донорів? Вони допомагають окреслити ситуацію, визначити головні перспективи розвитку, обговорити напрацювання в суспільстві та запропонувати міжнародній спільноті картинку українських реалій.

Проте порядок денний, що пропонують міжнародні партнери, не завжди відповідає справжнім потребам країни. А розробки, зроблені за грантові кошти, не завжди затребувані владою.

На жаль, Україна перетворюється з творця нової реальності на країну, якій належить або завершити свій шлях, або пережити війну, зазначив співзасновник громадянської платформи «Нова Країна» Андрій Длігач.

Спочатку ми думали, що вистачить найняти політиків, які на основі нашого бачення будуть створювати і реалізовувати певну політику. Але ми геть програли. Потім ми сформували професійний Уряд реформ, до складу якого увійшли 160 громадських організацій, але знову програли.

Виявилося, що насправді аналітичне прогнозування — це спосіб впливати на громадянське суспільство, формувати сенс, який спочатку втілюється в розуміння і отримує підтримку суспільства.

Тут закономірно постає питання: чому ж ми змінюємо владу, а змін в країні немає? Може, спочатку слід намалювати картину майбутньої України — якою ми її бачимо і як її будувати?

Вочевидь, це і є завдання для інтелектуалів та «мозкових центрів».

ДОСВІД «МОЗКОВИХ ЦЕНТРІВ»

Свого часу на стажуванні в США мені довелося поспілкуватися з представниками незалежних експертно-аналітичних спільнот, що діють за принципом «мозкового центру» (think tanks). Це — спосіб інтелектуалів заявити про себе.

Важливу роль у формуванні таких «мозкових центрів» в США відіграла зміна управлінського стилю вашингтонської адміністрації в період Великої депресії. Тодішній президент США Франклін Рузвельт вирішив залучати експертів до безпосередньої роботи в Уряді.

За опублікованими даними, в 2007 році в США налічувалося 1776 «мозкових центрів». 91% з них утворилися після 1950 року. З 1980 року кількість таких центрів в США більше, ніж подвоїлася.

Понад 50% усіх центрів створили університети — це підкреслює високий дослідницький потенціал «мозкових центрів» та їхній зв’язок з академічною наукою.

Аналіз напрямків роботи «мозкових центрів», що наразі функціонують, дозволяє виокремити п’ять основних таких напрямків:

економічна політика;
політика охорони здоров’я;
початкова і середня школи;
захист навколишнього середовища;
міжнародні відносини.

Американські «мозкові центри» — незалежні у проведенні досліджень — пропонують суспільству реальні альтернативи у виробленні тієї або іншої політики, відповідають на виклики і проблеми, що виникають. Їхня відкритість та підконтрольність іншим громадським інститутам стали нормою сучасного життя американського суспільства.

А як вітчизняні «мозкові центри» можуть зберегти незалежність та виробляти реальну, якісну політику розвитку та впливу? Коли влада буде замовляти та достойно оплачувати незалежну аналітику? Що робити? Може врегулювати діяльність аналітичних центрів законодавчо? Адже ці структури кардинально відрізняються від діяльності громадських організацій.

Настав час усвідомити, що діяльність «мозкових центрів» — оскільки вони займають особливу нішу в політичній системі громадянського суспільства — повинна регулюватися спеціальним законодавством, де зокрема буде вказана їхня відповідальність перед суспільством.

Але чи буде корисною така урегульованість діяльності для «вільних мислителів»? Є інший шлях — колективно виробити певний «кодекс поведінки» для інтелектуалів та «мозкових центрів». Такий документ запобігатиме виникненню моральних, етичних, професійних та інших конфліктів інтересів.

Подібні загальноприйняті кодекси існують в академічній науці, журналістиці, інших сферах професійної діяльності як реальні механізми саморегулювання.

Залишаються сумніви та питання без відповідей.

Може, продовжимо дискусію, колеги?