Судова реформа і громадськість: інструменти впливу

Як громадськість може вплинути на судову реформу: у Харкові шукали відповідь на тренінгу для експертів громадських організацій.
24 липня у Харкові відбувся тренінг для керівників, експертів та правників громадських організацій «Судова реформа: точки дотику та інструменти впливу громадськості», організований Центром політико-правових реформ за підтримки Європейського союзу та Громадської мережі публічного права та адміністрації.

Захід зібрав 30 учасників з Харківської, Сумської, Дніпровської та Полтавської областей. Три експерти Центру політико-правових реформ – Роман Куйбіда, Юлія Кириченко та Максим Середа – ділилися досвідом та відповідали на питання: як можна вплинути на судову реформу, якісно проаналізувати її досягнення, що таке конституційна скарга і які до неї є вимоги? Зокрема, серед ефективних інструментів впливу виділили:
1. Моніторинг.
2. Громадську експертизу.
3. Звернення про притягнення до відповідальності.
4. Профайлінг.
5. Громадські та/або журналістські розслідування.
У ході тренінгу було оглянуто найважливіші кроки, зроблені владою для запровадження судової реформи, та її сьогоднішні результати. Учасники разом зі спікерами згадали початок перевірки суддів «Майдану» у 2014 році, невдалу спробу запровадити оцінювання суддів у 2015, зміни до Конституції щодо правосуддя, які відбулися у 2016 році, формування нового Верховного суду у 2017 році та початок розгляду конституційних скарг у 2018. У якості оцінки результативності реформи учасникам тренінгу було запропоновано ознайомитися з результатами соціологічного дослідження, яке проводилося серед громадян нашої країни. Виявилося, що вдалою її вважають лише 0,8% громадян:
• 43% вважають її повністю провальною;
• переважно неуспішною – 30,1%;
• переважно успішно – 9,5%.
Максим Юрченко, учасник тренінгу і журналіст ГО “Антикорупційний блок учасників АТО”, припустив, що така недовіра громадськості стала результатом необізнаності – люди не довіряють тому, чого не знають: “У проведенні реформ важливу роль відіграє розбудова громадського суспільства. Насамперед люди мають зрозуміти, що держава належить усьому народу, а не тільки представникам влади. Тоді ми побачимо якісь зсуви”
Андрій Синяков, тренер БО “Сердце воїна”, представник “Школи інженерів милосердя” розповів історію з власного досвіду, поясняючи, що гальмує реформу судову владу. За його словами, – радянський спадок:
“Я з Антрациту. Коли наше місто захопили, я декілька разів публічно виступив, висловлюючи свою проукраїнську позицію, і за це потрапив до полону. Отримав свій негативний досвід. Мені вдалося втекти. Та перебуваючи у будівлі суду, у підвалі без вікон і можливості хоча б прилягти, я уявив собі відчуття людини, яку там тримали в очікуванні вироку в мирний час, замислився над нашою судовою системою, яка має не меті покарати людину, завдаючи їй і фізичних, і психологічних страждань. Такий метод – спадок Радянського Союзу. А ось у Скандинавських країнах, наприклад, судова система спрямована на те, щоб людина усвідомила, що зробила і якої шкоди накоїла. Така різниця змусила мене ще раз замислитися. Тому я прийшов на цей тренінг розібратися, що сьогодні робиться для реформування судової системи. Для цього дуже у нагоді стала карта судової реформи, запропонована експертами, де чітко позначено, які кроки були зроблені, починаючи з 2014 року. На мій погляд, усі реформи в України гальмуються вже усталеними зв’язками і розуміннями, які не дають можливості зробити впевнений крок вперед. Домогтися їхнього зруйнування може допомогти просвітницька діяльність, якою займаємося і ми. Тому набутими на цьому тренінгу знаннями я буду ділитися з колегами”
Наталка Лебедь з ГО “Бюро правничих комунікацій” розповіла про вплив громадськості на реформування судової гілки влади і про необхідність подібних тренінгів:
“Головне у проведенні реформ – не давати владі спокою. Наша громадська організація, починаючи з 2015 року, веде активну комунікаційну діяльність, насамперед, спрямовану на діалог між громадськістю і судами. Проводимо зустрічі, аби з’ясувати, чим можемо бути корисними судам. В той же час, ми контролюємо їхню комунікаційну діяльність. Ми провели моніторинг сторінок судів, виробили власні критерії, обробили та проаналізували дані, потім провели ряд зустрічей з судами, обговорили результати, спитали про допомогу і пообіцяли спостерігати за їхньою діяльність і надалі, збиратися для дискусій ще не один раз. А такі тренінги дають можливість з’ясувати, чи правильно ми, медійники, комунікаційники, викладачі, науковці і активісти, розуміємо одні й ті ж самі процеси. Ці зустрічі – можливість якось вирівняти наші розуміння, десь на місці їх скорегувати”