ЗАХОДИ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В ОРГАНАХ ПОЛІЦІЇ | Фонд місцевої демократії
Фонд місцевої демократії
Foundation of Local Democracy,
Kharkiv Ukraine
Фонд місцевої демократії (ФМД) - громадська неприбуткова організація, аналітичний центр(THINK TANKS), метою якого є вплив на економічні, політичні та соціальні процеси в Україні, сприяння місцевому самоврядуванню, проведенню реформ, розвитку громадянського суспільства та демократії

ЗАХОДИ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В ОРГАНАХ ПОЛІЦІЇ

Хань-Олександр-1 Олександр Хань,

старший науковий співробітник відділу організації наукової роботи ХНУВС, кандидат юридичних наук , експерт мережі UPLAN

 

ЗАХОДИ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В ОРГАНАХ ПОЛІЦІЇ

Проблема корупції на сьогодні залишається одним із злободенних питань, актуальних не тільки для України, але і для більшості країн світу. Вона завдає істотної шкоди, уповільнюючи економічний розвиток суспільства і підриваючи основи державного утрою. Транснаціональний статус корупції спонукав різні держави до прийняття різноманітних міжнародних актів, що визначають основи протидії цьому антисоціальному явищу у країнах, які є їх підписантами. На даний час основними правовими актами загального характеру, що регулюють питання міжнародного співробітництва у сфері запобігання і протидії корупції є: Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції від 31 жовтня 2003 року; Декларація Організації Об’єднаних Націй про боротьбу з корупцією і хабарництвом у міжнародних комерційних операціях від 16 грудня 1996 року; Кримінальна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією (ETS 173) від 27 січня 1999 року; Додатковий протокол до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією (ETS 191) від 15 травня 2003 року; Цивільна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією вiд 4 листопада 1999 року; Угода про створення групи держав по боротьбі з корупцією (GRECO) від 05 травня 1998 року; Статут Групи держав по боротьбі з корупцією (GRECO) від 5 травня 1998 року; Резолюція № R (97) 24 Комітету міністрів Ради Європи «Про двадцять принципів боротьби з корупцією» від 06 листопада 1997 року.

У Декларації про поліцію, прийняту Парламентською асамблеєю Ради Європи 1979 р. (резолюція № 690) викладено правила проходження державної служби в поліції. Серед них окреслені й етичні положення, яких мають дотримуватися працівники поліцейських відомств різних країн, зокрема: поліцейський повинен діяти чесно, неупереджено з почуттям особистої гідності, утримуватись від будь-яких корупційних дій та рішуче протидіяти ним.

Більш конкретні заходи щодо протидії корупції в органах поліції зазначені у «Загальних стандартах боротьби з корупцією в поліцейських підрозділах і службах», прийнятий на 71-й сесії Генеральної асамблеї Інтерполу (2002 рік, Камерун). Стандарти спрямовані на забезпечення чесності, непідкупності та етичної поведінки працівників поліції при виконанні ними функцій з охорони правопорядку, сприяння розробленню в кожній країні-члені Інтерполу заходів, необхідних для попередження, виявлення, покарання та викорінення корупції у поліції, а також притягнення корумпованих працівників поліції до відповідальності.

Міжнародні підходи у протидії корупції імпелементуються на рівні національного законодавства кожної окремої країни, яка є підписантом зазначених міждержавних документів. В Україні заходи подолання корупції, зокрема, й у органах Національної поліції, віднайшли своє відображення у Законі України «Про запобігання корупції». Слід відзначити, що спеціальний закон «Про Національну поліцію» не визначає яких ось спеціальних заходів попередження чи подолання корупції у поліції. Тому при визначенні кола заходів боротьби з корупцією слід в першу чергу звертатись до положень загального закону «Про запобігання корупції», у підпункті з) частини першої статті якого значиться, що поліцейські є тими суб’єктами, на яких поширюється дія цього закону. Аналогічне за змістом положення міститься й у частині 1 статті 61 Закону України «Про Національну поліцію», норма якого вказує, що «На поліцейських поширюються обмеження, визначені Законом України «Про запобігання корупції», цим та іншими законами України». Хоча, як вже зазначалось сам Закон України «Про Національну поліцію» не містить інших або додаткових обмежень щодо запобігання корупції для поліцейських у порівнянні з Законом України «Про запобігання корупції» (далі – Закон), та й якихось інших законів, які б передбачали інші обмеження не існує. Особливістю передбачених законодавством заходів запобігання корупції є те, що вони мають юридичну форму обмежень – тобто певних заборон для поліцейських Отож, до заходів запобігання корупції в органах поліції чинне законодавство відносить:

1) Обмеження щодо використання службових повноважень чи свого становища (ст. 22 Закону). Поліцейському забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов’язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах.

2) Обмеження щодо одержання подарунків (ст. 23 Закону). Забороняється безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб: 1) у зв’язку із здійсненням такими особами діяльності, пов’язаної із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування; 2) якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні такої особи.

3) Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (ст. 25 Закону України «Про запобіганні корупції» та ст. 66 Закону України «Про Національну поліцію»). Поліцейським забороняється займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю та входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації).

4) Обмеження спільної роботи близьких осіб (ст. 27 Закону). Поліцейські не можуть мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути прямо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам. При прийнятті на роботу поліцейський зобов’язаний повідомити керівництво органу, на посаду в якому вони претендують, про працюючих у цьому органі близьких їм осіб.

5) Обмеження після припинення діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування (ст. 26 Закону). Поліцейським, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави забороняється:

- протягом року з дня припинення відповідної діяльності укладати трудові договори (контракти) або вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з юридичними особами приватного права або фізичними особами – підприємцями, якщо поліцейські, протягом року до дня припинення виконання функцій держави або місцевого самоврядування здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих юридичних осіб або фізичних осіб – підприємців;

- розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв’язку з виконанням службових повноважень, крім випадків, встановлених законом;

- протягом року з дня припинення відповідної діяльності представляти інтереси будь-якої особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган, підприємство, установа, організація, в якому (яких) вони працювали на момент припинення зазначеної діяльності.

6) Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів (ст. 28 Закону). Поліцейські зобов’язані вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів, повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, е вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів, вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів. Поліцейські не можуть прямо чи опосередковано спонукати у будь-який спосіб підлеглих до прийняття рішень, вчинення дій або бездіяльності всупереч закону на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб.

7) Фінансовий контроль (розділ VII Закону), який передбачає такі дії: подання поліцейськими декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; облік та оприлюднення таких декларацій; їх контроль та перевірка НАЗК; встановлення своєчасності подання декларацій; моніторинг способу життя суб’єктів декларування (з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім’ї майну і одержаним ними доходам згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування); додаткові заходи здійснення фінансового контролю (обов’язок повідомляти поліцейським НАЗК про відкриття ним або членом його сім’ї валютного рахунка в установі банку-нерезидента та про отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року; особливості здійснення заходів фінансового контролю стосовно окремих категорій осіб;

8) Заборона на одержання пільг, послуг і майна органами Національної поліції;

9) Спеціальна перевірка (ст. 56 Закону України «Про запобігання корупції» та ч. 3
ст. 50 Закону України «Про Національну поліцію»). Спеціальній перевірці підлягають відомості про особу, яка претендує на зайняття посади, поліцейського , зокрема щодо: наявності судового рішення, що набрало законної сили, згідно з яким особу притягнуто до кримінальної відповідальності, в тому числі за корупційні правопорушення, а також наявності судимості, її зняття, погашення; факту, що особа піддана, піддавалася раніше адміністративним стягненням за пов’язані з корупцією правопорушення; достовірності відомостей, зазначених у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; наявності в особи корпоративних прав; стану здоров’я (в частині перебування особи на обліку в психоневрологічних або наркологічних закладах охорони здоров’я), освіти, наявності наукового ступеня, вченого звання; відношення особи до військового обов’язку; наявності в особи допуску до державної таємниці, якщо такий допуск необхідний згідно з кваліфікаційними вимогами до певної посади; поширення на особу заборони займати відповідну посаду, передбаченої положеннями Закону України «Про очищення влади».

До заходів запобігання корупції в органах поліції, які передбачені чинним законодавством можна також віднести вимоги щодо прозорості та доступу до інформації. Так, поліцейським забороняється: 1) відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої цим фізичним або юридичним особам передбачено законом; 2) надавати несвоєчасно, недостовірну чи не в повному обсязі інформацію, яка підлягає наданню відповідно до закону. Одночасно треба сказати, що не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом інформація про: 1) розміри, види благодійної та іншої допомоги, що надається фізичним та юридичним особам чи одержується від них поліцейськими, або державними органами, органами місцевого самоврядування;
2) розміри, види оплати праці, матеріальної допомоги та будь-яких інших виплат з бюджету поліцейським, а також одержані цими особами блага за правочинами, які підлягають обов’язковій державній реєстрації, а також подарунки, які регулюються цим Законом; 3) передачу в управління належних особам підприємств та корпоративних прав, що здійснюється в порядку, передбаченому Законом «Про запобігання корупції»; 4) конфлікт інтересів поліцейських, та заходи з його врегулювання.

10) Обмеження на проходження служби в поліції. Закон України «Про Національну поліцію» (ст. 61 ) передбачає, що не може бути поліцейським особа, до якої були застосовані заходи адміністративної або кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією.

До заходів запобігання корупції в поліції також слід відносити не тільки існуючі законодавчі обмеження та заборони а й факт існування юридичної відповідальності (дисциплінарної, адміністративної та кримінальної) за вчинення корупційних правопорушень під час проходження особами служби в поліції. Адже, як слушно зазначається в юридичній літературі, загроза настання реальної відповідальності виконує профілактичну функцію серед потенційних правопорушників – є стримуючим фактором щодо їх вчинення. Так, профільний Закон України «Про Національну поліцію» передбачає, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв’язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення поліцейського до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією, або кримінального правопорушення ( у тому числі корупційного). Також, на час розгляду судом справи про корупційне адміністративне або кримінальне правопорушення поліцейського, останній у відповідності до ч. 5 ст. 65 Закону України « Про запобігання корупції» та ч. 5 ст. 17 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» може бути відсторонений від виконання службових повноважень.

Отож, чинне деліктне законодавство визначає такі суспільно-небезпечні діяння у сфері службової діяльності як корупційні кримінальні та адміністративні правопорушення:

 

Кримінальні корупційні правопорушення, передбачені Кримінальним кодексом України

Адміністративні корупційні правопорушення, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення

стаття 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем);

стаття 210 (нецільове використання бюджетних коштів, здійсненню видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням);

стаття 262 (викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем);

стаття 308 (викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем);

стаття 312 (викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем);

стаття 313 (викрадення, привласнення, вимагання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем та інші незаконні дії з таким обладнанням);

стаття 320 (порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів);

стаття 354 (підкуп працівника підприємства, установи чи організації);

стаття 357 (викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження);

стаття 364 (зловживання владою або службовим становищем);

стаття 364-1 (зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми);

стаття 365-2 (зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги);

стаття 368 (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірно вигоди службовою особою);

стаття 368-2 (незаконне збагачення);

стаття 368-3 (підкуп службової особи юридичної особи приватного праві незалежно від організаційно-правової форми);

стаття 368-4 (підкуп особи, яка надає публічні послуги);

стаття 369 (пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоді службовій особі);

стаття 369-2 (зловживання впливом).

стаття 410 (викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем).

 

стаття 172-4 (порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності);

стаття 172-5 (порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків);

стаття 172-6 (порушення вимог фінансового контролю);

порушення вимог щодо запобігання та стаття 172-7 (врегулювання конфлікту інтересів);

стаття 172-8 (незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв’язку з виконанням службових повноважень);

стаття 172-9 (невжиття заходів щодо протидії корупції).

 

Важливим заходом запобігання та протидії корупції в органах Національної поліції є механізм створення та функціонування уповноважених підрозділів (осіб) з питань запобігання та виявлення корупції. До основних завдань останнього згідно постанови Кабінету Міністрів України від 4 вересня 2013 р. № 706 «Питання запобігання та виявлення корупції» відноситься: 1) підготовка, забезпечення та контроль за здійсненням заходів щодо запобігання корупції;
2) надання методичної та консультаційної допомоги з питань дотримання вимог антикорупційного законодавства; 3) участь в інформаційному та науково-дослідному забезпеченні здійснення заходів щодо запобігання та виявлення корупції, а також міжнародному співробітництві в зазначеній сфері; 4) проведення організаційної та роз’яснювальної роботи із запобігання, виявлення і протидії корупції; 6) здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів; 7) здійснення контролю за дотриманням антикорупційного законодавства. Ця посадова особа має реальні повноваження щодо виявлення корупційних правопорушень в органах та установах поліції.

Проте, не менш важливим є забезпечення його ефективного функціонування в частині належної організації роботи та максимальної самостійності від можливого тиску з боку керівництва при виконанні законних завдань. В цій частині вбачаються явні прогалини у постанові Кабінету Міністрів України, яка визначає правовий статус антикорупційного уповноваженої особи (підрозділу) та порядок його взаємовідносин з керівництвом установи, в якій він функціонує. Вказані прогалини відкривають можливості для керівництва органу або установи для блокування роботи такого підрозділу. Наприклад, у пункті першому аналізованої постанови Кабінету Міністрів України керівникові надаються виключні повноваження щодо визначення кількості працівників, які виконують антикорупційний контроль в органі чи установі: «Уповноважений підрозділ (особа) з питань запобігання та виявлення корупції (далі – уповноважений підрозділ) утворюється:

за рішенням міністра, керівника іншого центрального органу виконавчої влади, Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, керівника органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, голови обласної, Київської та Севастопольської міських, районної державних адміністрацій у апараті міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, їх територіальних органах, апараті Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі – органи виконавчої влади);

за рішенням керівника підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління органу виконавчої влади.

Уповноважена особа визначається у разі недоцільності утворення в органі виконавчої влади, на підприємстві, в установі та організації уповноваженого підрозділу з огляду на структуру, чисельність працівників, у тому числі тих, які є суб’єктами декларування, а також обсяг, характер та складність роботи.».

Зі змісту цієї норми слідує, що керівник органу або підрозділу самостійно приймає рішення щодо доцільності утворення, або посади уповноваженої особи, або уповноваженого підрозділу з більшою кількістю працівників. При цьому критерії визначення доцільності чи недоцільності створення підрозділу є досить розмитими: структура, чисельність працівників, у тому числі тих, які є суб’єктами декларування, а також обсяг, характер та складність роботи. Незрозуміло, якою повинна бути, наприклад, мінімальна чисельність працівників в органі або установі або яку установа повинна мати структуру, щоб це було підставою для утворення саме підрозділу, а не лише однієї особи або як це залежить від складності роботи – яку роботи слід вважати складною, а яку ні. Вирішення цих питань віддається законодавством на «сумлінне» ставлення керівника до належної організації антикорупційної роботи. При такому підході, керівник за великої кількості працівників може цілком законно прийняти рішення про створення однієї уповноваженої особи, яка просто фізично буде не в змозі здійснювати ефективний контроль за виконанням антикорупційного законодавства в органі або установі поліції. Хоча, Національне агентство з питань запобігання корупції розробило методичні рекомендації щодо діяльності уповноважених підрозділів (уповноважених осіб) з питань запобігання та виявлення корупції (рішення від 13.07.2017 № 317), якому рекомендує формувати такі підрозділи у пропорції 1/100, тобто 1 посадова особа з питань запобігання корупції на 100 службовців органу чи установи (в державному органі в апараті якого працює від 300 до 1 000 працівників, має бути утворено уповноважений підрозділ у вигляді самостійного відділу (сектору) зі штатною чисельністю 3-10 працівників), такі рекомендації залишаються лише рекомендаціями не мають обов’язкового характеру для керівника органу чи установи поліції.

Тому, для результативного подолання цієї прогалини слід передбачити ці критерії саме на рівні Постанови Кабінету Міністрів України від 4 вересня 2013 р. № 706 «Питання запобігання та виявлення корупції» або через прийняття відповідного наказу Міністерства внутрішніх справ України, який також чітко їх визначатиме.

Другою проблемою належного функціонування уповноважених осіб (підрозділів) з питань запобігання та виявлення корупції вбачається суттєва залежність їх роботи від керівника органу чи установи поліції, де вони працюють. На перший погляд, постанова КМУ від 4 вересня 2013 р. № 706 «Питання запобігання та виявлення корупції» вирішує це питання шляхом запровадження механізму погодження призначення на посаду та звільнення з посади уповноважених осіб або керівників уповноважених підрозділів з посадовою особою Секретаріату Кабінету Міністрів України (для центральних органів виконавчої влади) та керівником уповноваженого підрозділу органу виконавчої влади (для територіальних органів, підприємства, установ, організації такого органу виконавчої влади). На рівні Національної поліції це виглядає так: керівник уповноваженого підрозділу апарату Національної поліції призначається головою Національної поліції за погодженням з відповідною посадовою особою Секретаріату Кабінету Міністрів України. Керівники уповноважених підрозділів Міжрегіональних територіальних органів, Головних управлінь поліції в областях та підпорядкованих Національній поліції державних установ призначаються керівниками цих органів та установ за погодженням із керівником уповноваженого підрозділу апарату Національної поліції.

На нашу думку цей механізм більш ймовірно може спрацювати на першому рівні. Мова йде про те, що Секретаріат Кабінету Міністрів України є незалежним від Національної поліції органом, що знижує ризик формування стійких соціальних зв’язків між посадовою Секретаріату Кабінету Міністрів України та керівником Національної поліції. Так, посадова одного державного органу погоджує рішення посадової особи іншого державного органу. Це мінімізує ризик упередженості при призначенні чи звільненні уповноваженої особи з питань запобігання та виявлення корупції в апараті Національної поліції. Інша картина вбачається щодо процедури погодження на нижчому рівні системи поліції. Розглянемо, як приклад, призначення керівника уповноваженого підрозділу з питань запобігання та виявлення корупції на рівні Головного управління Національної поліції у певній області. У цій процедурі фактично посадова особа одного державного органу погоджує рішення іншої посадової особи того ж державного органу, хоч і іншого рівня. Ризик виникнення корупційних зв’язків у такій ситуації є більшим. Зростає він при призначенні уповноважених у відділах поліції певного регіону, коли начальник відділу поліції погоджує рішення у керівника уповноваженого підрозділу ГУНП, які знаходиться у цьому ж регіоні, або, навіть населеному пункті. У такому разі на порядок легше домовитись про призначення «потрібної» особи та у разі її занадто ефективної антикорупційної діяльності погодити і її звільнення.

З метою повною нівеляції можливих ризиків упередженості при призначенні та звільненні керівників уповноважених підрозділів з питань запобігання та виявлення корупції пропонується включити у механізм погодження не уповноважених вищих державних органів, а незалежний державний орган – Національне агентство з питань запобігання корупції. На цей державний орган, як відомо покладено завдання з формування та реалізації державної антикорупційної політики в Україні і така функція буде йому цілком притаманною.

Поряд із цим, у постанові Кабінету Міністрів України від 4 вересня 2013 р. № 706 «Питання запобігання та виявлення корупції» не визначається порядок призначення та звільнення уповноважених осіб з питань запобігання та виявлення корупції (у разі не утворення підрозділу) та інших працівників таких підрозділів (крім керівника). На нашу думку, їх призначення та звільнення повинні проходити аналогічну процедуру, про що необхідно винести зміни до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 4 вересня 2013 р. № 706 «Питання запобігання та виявлення корупції».

Вказані заходи спрямовані на встановлення гарантій об’єктивного призначення та звільнення антикорупційних уповноважених, зокрема, і в органах поліції. Проте, загрози незаконного звільнення не є єдиним засобом тиску на таких осіб з боку керівництва. Мова йде про можливий тиск через необґрунтовані догани, необґрунтоване позбавлення премій тощо з метою спонукання працівника звільнитись за власним бажанням. Гарантувати діяльність антикорупційних уповноважених від таких зловживань можливо через механізм обов’язкового повідомлення Національне антикорупційне бюро про кожен такий захід із правом його фахівців перевірки законності підстав притягнення антикорупційних уповноважених до дисциплінарної відповідальності.

Саме такі заходи дадуть працівникам уповноважених антикорупційних підрозділів вільне поле для ефективної роботи та реальної боротьби з корупцією на рівні окремого органу чи установи Національної поліції.

Загалом, можна побачити, що державна антикорупційна політика, у тому числі в поліції, носить репресивний характер. Законодавець встановлює велику кількість заборон та обмежень, і відповідно відповідальність за їх порушення та визначає механізм контролю за виконанням цих заборон та обмежень. Підтверджує цю тезу також факт того, що серед загального числа корупційних правопорушень більшість визнається законом як злочин (19 видів злочинів проти 7 видів адміністративних правопорушень). Поряд із цим кримінальне законодавство не передбачає можливість звільнення особи, яка вчинила корупційний злочин від кримінальної відповідальності у порівнянні з іншими видами злочинів.

Репресивний механізм не може дати ефективного результату без впровадження заходів заохочення право слухняної, антикорупційної поведінки поліцейських. Такі заходи носять превентивний характер та спрямовані на нівеляцію у службовців бажання порушити антикорупційне законодавство.

Однією із загальновизнаних причин корупції в поліції – низький рівень умов та оплати праці. Загроза корупції зростає у рази, якщо заробітна плата працівників поліції виплачується не у повному обсязі або в неустановлені терміни (або навіть не виплачується взагалі). Необхідно враховувати і такий чинник, як співвідношення рівнів оплати праці в поліцейській організації і в суспільстві в цілому. Якщо служба в поліції приносить її співробітникам набагато менше доходу, ніж вони могли б отримувати, працюючи не в таких екстремальних умовах, наприклад у приватному секторі, деякі із цих співробітників братимуть участь у корупції, виправдовуючи це тим, що роботодавець (держава) недооцінює їх працю та її результати. Тому уряд повинен постійно відслідковувати ситуацію з умовами та оплатою праці співробітників поліції і своєчасно вносити необхідні корективи[1]. Йдеться не тільки і не стільки про високу зарплату, але також про соціальні пільги, що включають пільгове кредитування, якісне медичне обслуговування (страхування), безкоштовну вищу освіту і високе пенсійне забезпечення.. Позитивним у цьому напрямку в Україні є запровадження МВС лізингової програми для поліцейських і рятувальників, коли останні сплачують лише 60% вартості свого житла. Інші 40% компенсує міністерство.

Поліцейські організації деяких країн запровадили у себе практику ротації особового складу (регулярного переведення співробітників з одного управління чи підрозділу в інший). Таким чином, співробітники не встигають встановити занадто тісні взаємини зі своїми товаришами по службі, які в подальшому могли б послужити основою для виникнення й розвитку корупційних схем. Прихильники такого підходу вважають, що оптимальний термін перебування співробітника в одному і тому самому підрозділі не має перевищувати трьох років. Такий метод працює наразі у Федеральному бюро розслідувань Сполучених Штатів Америки. Однак, ротація має й негативну сторону, оскільки разом із співробітниками з підрозділів йде і частина їхніх знань, досвіду, вмінь, навичок та напрацьованих методик.

Якісний відбір кандидатів на службу в поліції також є запорукою попередження корупції під час виконання ними службових обов’язків. Наприклад, у США прийом на службу в поліцію відбувається шляхом прийняття спеціальної присяги, яка зобов’язує відповідного претендента чесно повідомити все відоме про себе. При цьому будь-яка невірна інформація називається лжесвідченням і вважається порушенням присяги. Викритий у цьому поліцейський звільняється без права на призначення пенсії. У Канаді кадрова перевірка претендента на роботу в поліції починається зі збору інформації про людину після досягнення нею 12-річного віку (період, як вважається в Канаді, формування особистості людини), про його контакти за місцем колишнього і теперішнього проживання, роботи або служби. Одним з елементів профілактики корупції в канадській поліції є проведення спеціальних психофізіологічних досліджень претендента з використанням поліграфа. Заслуговує на окрему увагу досвід Королівської кінної поліції Канади. З метою профілактики посадових правопорушень функціонує спеціалізована система так званого «раннього антикорупційного втручання», яка дозволяє визначати індивідуальну схильність конкретних працівників до вчинення посадових злочинів та впливати на особу поліцейського. Така система повинна за спеціальними індикаторами, що відображають психофізіологічний стан людини, відстежувати динаміку поведінки поліцейських протягом всього часу (під час служби і поза службою). У цю систему включені такі оціночні дані: наявність скарг на дії поліцейських, інформація про вчинені дисциплінарні проступки, про порушення правил користування автотранспортними засобами, результати роботи, рівень добробуту і ряд інших.

Окреме місце серед заходів профілактики корупції у поліції належить антикорупційній пропаганді та освіті. Якщо ми кажемо про пропаганду, то ця діяльність носить неперсоніфікований характер, спрямована на необмежене коло осіб, передбачає непрофесійний (загальний) рівень подання інформації і не передбачає відповідного зворотного зв’язку. Засобами такої пропаганди можуть бути публікації у ЗМІ, соціальна реклама, загальнодоступні лекції, поширення інформації про відомі факти корупційних діянь, виступи фахівців з антикорупційної діяльності у навчальних закладах, на телебаченні, у ЗМІ, тощо. Пропагування полягає у поширенні і укріпленні думки про неприйнятність корупційних форм поведінки в суспільстві. Така діяльність повинна стати елементом виховання, метою якого буде формування світогляду, в якому немає місця корупційним проявам. У деяких країнах (наприклад, США) в поліції видається періодичні журнали або газети, які розповсюджуються серед працівників та в яких публікується як загальні відомості про неприпустимість корупції, так і статті про викриття окремих поліцейських у корупції.

Що стосується антикорупційної освіти, то така діяльність є більш цілеспрямованою і професійною. Основна мета антикорупційної освіти — це, по-перше, підготовка професіоналів, які будуть володіти необхідними професійними навичками і будуть в змозі прийняти участь в роботі антикорупційних органів; по-друге, антикорупційна освіта буде сприяти підвищенню рівня правової культури і культури суспільних відносин, позбавлених елементів корупційних проявів, буде сприяти свідомому неприйняттю громадянами феномену корупції і його проявів; по-третє, антикорупційна освіта є складовою антикорупційної пропаганди і виховує особу в дусі неприйняття корупції; по-четверте, вона сприяє доступу до достовірної інформації про феномен корупції. Антикорупційна освіта здійснюється у навчальних закладах у виді викладення спеціальних курсів, які присвячені питанням боротьби та протидії корупції. Такі заходи можливо проводити як із підготовки курсантів поліції, так і через роботу з діючими поліцейськими через проведення тренінгів, семінарів, тощо[2].

Поширення корупції серед молодшого офіцерського складу дуже важко зупинити, якщо порушення норм службової поведінки допускають старші офіцери поліції. Велике значення для зниження корупції в органах поліції мають позитивні моделі  поведінки, що формуються на рівні старшого офіцерського складу. Молодші офіцери не будуть дотримуватись встановлених вимог, якщо їх порушують самі керівники підрозділів[3].

Підсумовуючи викладення слід, акцентувати увагу на системності заходів попередження та протидії корупції в поліції, тільки їх комплексне впровадження дасть позитивний ефект. Першим етапом тут повинна стати визнання самою поліцією існуючої проблеми на рівні кожного окремого підрозділу. Радянські традиції у поліції щодо замовчування чи приховування керівниками підрозділів випадків корупції перед вищим керівництвом та суспільством мають на меті сформувати виключно позитивний образ свого підрозділу, де корупції не може бути апріорі. Така психологія керівництва завідомо блокує реалізацію боротьби з корупцією та призводять до того, що корупціонер у кращому випадку втратить свою посаду, та не понесе реального кримінального покарання. З іншого боку такі дії є сигналом для інших, що корупція є допустимою, бо є шанс уникнути реальної відповідальності. Отож, політична воля керівництва поліції на подолання корупції – перший необхідний крок. Другим важливим кроком слід вважати ефективний та прозорий відбір кадрів на службу в поліцію: із застосуванням тестувань, поліграфа, детального дослідження минулого кандидата. Третій крок – встановлення гідних умов праці (матеріально-технічне забезпечення підрозділів), рівня заробітної плати вище середньої по країні та соціального забезпечення. Четвертий крок – запуск механізму невідворотності покарання за корупцію. Ці кроки повинні стати основою подолання корупції в поліції, без їх реалізації всі інші заходи (як то освіта, пропаганда, ротації, декларування, тощо) будуть мати лише косметичний характер.



[1] Практичний посібник з питань боротьби з корупцією та службовими правопорушеннями в поліції. Женевський центр демократичного контролю над збройними силами (ДКЗС). Женева, 2012. С. 39.

[2] Романов М. В. Основні засади запобігання корупції. Харків. ТОВ «Видавництво «Права людини», 2017.
С. 70-71.

[3] Практичний посібник з питань боротьби з корупцією та службовими правопорушеннями в поліції. Женевський центр демократичного контролю над збройними силами (ДКЗС). Женева, 2012. С. 42.



Оставить комментарий




Інші матеріали

БЕЗПЕКА СХОДУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ: ВИКЛИКИ 2019 РОКУ
БЕЗПЕКА СХОДУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ: ВИКЛИКИ 2019 РОКУ

7–8 грудня 2018 р. в Харкові у конференц-залі готелю «Харків» [Читати далі]

Community Policing – Lessons learned from dialogue efforts between the police and local communities in Kharkiv Oblast
Community Policing – Lessons learned from dialogue efforts between the police and local communities in Kharkiv Oblast

Ukraine has faced a challenging and controversial process of state reforms in recent years. This guide deals with just [Читати далі]

Розділи

  • МС (144)
  • ГС (159)
  • Зверніть увагу (67)
  • Блог (9)
  • Моніторинг видачі віз (2007-2012) (6)
  • Адміністративні послуги (61)
  • Адміністративні послуги. Харків (89)
  • Європейська інтеграція (25)
  • Конкурси (8)
  • Бібліоміст (6)
  • Культура діалогу (67)
  • Діалоги заради миру (27)
  • Новини (287)
  • Статті (38)
  • Видання ФМД (23)

Olga Miroshnyk, Head Foundation of Local Democracy
12, Movchanovskyi vyizd, Office 13 Kharkiv, Ukraine 61001
Phone: +380501626045
E-mail: mirfmd@gmail.com, Web-site: www.fmd.kh.ua Facebook: FMD